Пакувальна промисловість повинна безупинно адаптуватися до постійно мінливого ринку і зростаючим екологічним вимогам. Чи означає це, що незабаром ми зможемо з’їдати цукерку разом з обгорткою? Їстівна упаковка – одне з рішень майбутнього.

Повернувшись з магазину додому і розібравши покупки, ми отримуємо в підсумку гору упаковки, яка скоро потрапить у відро для сміття. Це і поліетиленові пакети для макаронів, і паперові пакети для хліба, і всіх сортів і видів коробки для яєць, і поліетиленові пакети для овочів і фруктів … Список можна продовжувати нескінченно. Ми навіть можемо з легкістю виявити продукти, упаковані відразу в кілька різних матеріалів.

Майже половина упаковки в світі виготовляється з пластика. Вважається, що кожен рік в світі витрачається близько трильйона одиниць пластикових пакетів різних видів. Проблема в тому, що кожен пакет буде розкладатися близько 450 років (пластиковій пляшці на це буде потрібно 1000 років). Використання пластикової тари означає появу величезних гір сміття. Ось чому з кожним роком зростає потреба в виробництві упаковки, яка може бути перероблена, або з матеріалів, які швидко розкладаються, а ще краще, щоб вони проводилися з поновлюваних джерел.

Пакувальна промисловість стикається з такими проблемами частіше, ніж будь-яка інша. Крім того, не забувайте, що упаковка повинна бути ще і безпечною, а також виконувати інформаційні та маркетингові функції. Клієнти завжди чекають індивідуального і вишуканого дизайну. І, нарешті, така упаковка повинна бути дешевою. Для виробництва пластика використовуються, головним чином, поновлювані джерела енергії (в основному, сира нафта). Один з варіантів змінити це – використовувати поновлювані джерела. До них відносяться біорозкладні полімери, одержувані з картоплі, кукурудзи або цукрового очерету. Упаковка такого типу виглядає майже як пластик, і властивості у них схожі. До того ж, перший тип легше утилізувати. З точки зору логістики, в харчовій промисловості багаторазова і проста у використанні упаковка повністю виправдовує себе.

На перший погляд ідея замінити пластикову упаковку їстівної може здатися радикальної, але в невеликих масштабах реалізацію цієї ідеї вже можна спостерігати (наприклад, морозиво у вафельному стаканчику). Різниця полягає в тому, що їстівна упаковка, над якою в даний час працюють вчені, є … невидимою. Продукти будуть обгорнуті непомітним неозброєному оку шаром, виготовленим з біополімерів природного походження. Таким чином можна було б частково вирішити проблему сміття. Але питання в тому, скільки часу буде «працювати» таке покриття. Можливо, нового виду тари вдасться пройти іспит на використання в харчовій промисловості. У всякому разі, якщо термін зберігання продуктів буде коротким з часу здійснення покупки. Або якщо транспортування буде здійснюватися на більш короткі відстані і в передбачуваних умовах.

Є і ще одна цікава задумка – інтелектуальна упаковка. Чи може тара повідомляти покупцеві про поточний стан продукту? Така можливість змінила б багато. За оцінками фахівців, близько 33% продовольства по всьому світу (щорічно це понад 1,3 млрд. Тонн) відправляється на сміттєзвалище, оскільки споживачі вважають, що продукти більше не придатні для вживання. Один з варіантів створення інтелектуальної упаковки – нанотехнології, що працюють на рівні окремих атомів і молекул. Уявіть собі маленькі індикатори або датчики, розміщені всередині упаковки. Наприклад, вони можуть реєструвати зміни складу газів в продукті, поява двоокису вуглецю або азоту і, таким чином, порушення захисної середовища. Фантазія фахівців могла б піти далі, щоб вигадати, наприклад, пакети, які будуть здійснювати самозахист від кисню. Відповідні показники вологості, а також продуктів бактеріального або вірусного розкладання показували б, що продукт більше не відповідає всім нормам. Коли технології пакувальної промисловості зроблять крок далеко вперед, можна буде з упевненістю стверджувати, що набагато меншу кількість продуктів передчасно потрапить в сміттєву корзину.